21 лютого представники всіх націй і народностей світу відзначають Міжнародний день рідної мови. Це свято було проголошено на Генеральній конференції ЮНЕСКО 17 листопада 1999 року.
«Мови – це важливо!» – цей вислів обрано ЮНЕСКО гаслом Міжнародного дня рідної мови.
Сьогодні в різних країнах світу люди говорять на 6000 мовах. Мова – це не тільки простий символ розуміння, вона витворюється в певній культурі, у певній традиції. Поки живе мова,  житиме й народ як національність.
Українська мова в усі часи дивувала світ своєю красою, витонченістю, ніжною мелодикою. Загальновідомі факти про високе поціновування  нашої мови представниками інших народів: 1934 року в Парижі на лінгвістичному конгресі провідні фахівці світу українську мову визнали третьою з-поміж усіх мов (після французької й фарсі) за мелодійністю, лексичним і фразеологічним багатством, величезними словотвірними можливостями, синтаксичною гнучкістю. А кількома роками пізніше на аналогічному форумі науковців у Швейцарії нашу мову було названо другою після італійської, де за головний критерій оцінки бралася евфонічна система мови, тобто  її мелодійність, милозвучність. Це й не дивно, адже досконала евфонічна система  української мови  безпосередньо пов’язана з надзвичайною пісенністю  нашого народу. Бо чи є  ще який інший народ, який створив таке величезне пісенне багатство?
Рідна мова дорога кожному з нас. Рідною  мовою ми вимовляємо перші слова й найкраще  висловлюємо свої думки. Вона підтримує нас протягом усього життя. Рідна мова – це дорогоцінний скарб кожного народу, його надбання, показник самобутності та історичного минулого, індикатор розвитку, вона є засобом, який дозволяє людині усвідомити причетність до власного народу, його історії, культури.
Ми знаємо, що українська  мова  пройшла нелегкий шлях. Однак, попри всі перешкоди, для багатьох мільйонів людей вона була й є рідною, є мовою їхніх дідів, батьків і буде також мовою їхніх дітей.
Ми щиро віримо, що краса й сила української мови пригорне до себе серця мільйонів інших людей.
Видатний український письменник Б. Антоненко-Давидович писав: «Ми повинні цінувати нашу мову – нетлінний скарб українського народу, що його наші предки зберегли, незважаючи на всілякі заборони й утиски, передавши нам у спадщину». Саме ми, заради прийдешніх поколінь, повинні  зберігати й шанувати мову, як  це  робили наші  славні предки.
Любімо свою рідну мову, бо з нею наше майбутнє й майбутнє України!